Боротьба за порядок денний: соціальний конструктивізм в українській політиці

Політична наука стверджує: виграє той кандидат, який задає порядок денний.

Порядок денний — це реальність, якою ми її бачимо. Це ті змісти та смисли, які її створюють і є її складовими частинами, ті умови, які забезпечують її існування. Однак реальність — вкрай неоднозначна річ. Нерідко об'єктивна дійсність підмінюється особистісними інтерпретаціями людини, які досить часто є до того ж нав'язаними їй згори. Важливо розуміти, що все це — штучно створений конструкт. Про це говорить теорія соціального конструктивізму.

Сучасна Україна — чудовий приклад успішності роботи даної теорії. Роками з порядку денного не сходять гуманітарні питання, пов'язані з мовою, вірою, нацією etc. Особливо загострився акцент на гуманітарній «тріаді» незадовго до президентських виборів. Президент будує свою передвиборчу кампанію, спираючись на тези про сильну армію, захист української мови, про єдину помісну церкву і так далі. Але, як би хто не казав зворотнє, усе це сьогодні не на часі, адже перед нашою країною наразі стоять набагато важливіші виклики, які владою чомусь уперто ігноруються, інформує UkrMedia.

Реальні та хибні проблеми: що насправді загрожує Україні

Існує перевірена часом технологія: ховай велике в малому. Вона спрацьовує практично завжди, і особливо — в політиці. Саме цим сьогодні займаються українські політики, подаючи суспільству хибні проблеми як реальні. Про справжні виклики, що стоять перед країною, більшість воліють мовчати.

Сьогодні Україна знаходиться в системній та найжорсткішій з часів отримання незалежності кризі. Цю кризу зумовлюють 5 основних чинників: демографічний, економічний, політичний, військовий і геополітичний. Кожен з них загрожує існуванню країни вже в найближчі роки. Розглянемо коротко 5 головних чинників, які є реальними викликами для української держави.

1. Перепис населення не проводився з 2001 року За цей час і в особливості після подій 2014 року країну покинули і продовжують залишати мільйони людей + не можна забувати про непідконтрольні Крим і Донбас. Ще кілька років подібних масштабів міграції в сумі зі зменшенням кількості зовнішнього фінансування приведуть до того, що існуюча соціальна модель в Україні просто зникне. Це — демографічний фактор української кризи.

2. Величезні масштаби трудової міграції, втрата ринків Росії і СНД, просідання ВВП мінімум на 15% через Майдан і війну, тотальна залежність від міжнародних кредитів, наближення піку виплат за зовнішніми боргами (20 мільярдів доларів протягом 4 років), катастрофічне відставання від темпів зростання світової економіки, небезпечний розмір держборгу в співвідношенні з ВВП і т.п. Економічна модель України нежиттєздатна, а кволі спроби неоліберальних реформ не йдуть їй на користь. Це — економічний фактор української кризи.

3. Еліти постійно конкурують один з одним, не бажаючи домовлятися про правила гри в умовах перманентного скорочення ресурсів. Одні перевибори слідують за іншими, а Майдан йде за Майданом. В результаті формується стійка політична нестабільність. Це — політичний фактор української кризи.

4. Війна на Донбасі постійно витягує з України ресурси: фінансові, матеріально-технічні, людські, психологічні etc. Тільки офіційно 5% ВВП української держави витрачається на війну; йдуть розмови про збільшення витрат до 6,5-7%. Ці цифри одні з найбільших у світі. Крім усього іншого, війна є постійним фактором нестабільності. Все це в сумі — військовий фактор української кризи.

5. Україна не є дійсно суверенною державою. Наша країна втягнута в геополітичні ігри глобальних акторів світової «шахівниці». В силу свого несуб'єктного стану вона не здатна вирватися з цього положення, що є геополітичним фактором української кризи.

Все це — реальні проблеми, через які держава Україна може просто зникнути вже найближчим часом. Найстрашніше, що деякі з них (як-то геополітичний фактор) від нас навіть не залежать! Однак, якщо ми звернемося до суспільно-резонансних тем, то побачимо, що всюди обговорюються питання мовної політики, релігії і церкви, вкидаються тези про внутрішню загрозу «реваншу» і «п'ятої колони» — загалом, максимально жорстко розігрується гуманітарна карта. Це — несправжні, хибні проблеми, які сьогодні як мінімум не на часі, а як максимум і зовсім не повинні стосуватися держави і влади.

Всі ці теми — плоди українського соціального конструктивізму. Вони створюються і педалюються навмисно, а їх основна мета — розколоти українців і стравити їх між собою. Ще римляни придумали просту і геніальну технологію divide et impera — « розділяй і володарюй ». Розділеним, роз'єднаним народом керувати легше, ніж єдиним та міцним, його легше обдурити та обманути. Українські можновладці добре засвоїли цей урок римської політики. Вони не говорять про справжні виклики і не живуть в об'єктивній реальності, вони створюють свою, штучну і віртуальну, куди тягнуть всю країну.

Як працює соціальний конструктивізм і чому наша реальність — лише плід технології

Соціальне конструювання реальності — це інструмент контролю над тими, для кого вона створюється. Відповідно до цієї теорії, соціальний конструкт є ідеєю, яка сприймається як природна і очевидна тими, хто приймає її, при цьому вона залишається винаходом або штучно створеним культурним артефактом, що належить певній культурі або спільноті. При цьому громадяни можуть приймати одні конструкти та відкидати інші, що на практиці нерідко призводить до конфліктів всередині країни.

Україна — яскравий і вичерпний приклад, що підтверджує все вищенаведені тези. Одне об'єктивна подія — відмова президента Януковича підписати угоду про асоціацію з Європейським Союзом — стала формальним приводом і викликала діаметрально різну суб'єктивну реакцію та оцінку апологетів різних реальностей всередині країни. Почалося ідеологічне конкурування, яке пізніше переросло в повномасштабну ідеологічну війну.

Спекуляція на ідеологічних, ефемерних питаннях, що лише приносять розбрат у суспільство, не припиняється досі. Слід замислитись, чому однозначно роз'єднуючі суспільство гуманітарні питання настільки сильно активізувалися саме напередодні виборів, коли потрібно тримати електорат в максимально напруженому стані? Саме так і створюється порядок денний! Хто створює порядок денний, генерує змісти та ідеї, народжує дискусії, нехай і настільки недалекоглядні та примітивні — той перемагає на будь-яких виборах. Це аксіома.

Створюючи нові смисли: як протистояти конструктивістським технологіям і чому так важливо просувати альтернативний порядок денний

Соціальний конструкт завжди є породженням конкретної культури і конкретного суспільства в певну історичну епоху. Те, що люди вважають це чимось природним, очевидним і само собою зрозумілим, є лише наслідком успішності роботи даної технології. Подібні штучно створені, абсолютно технологічні речі часто складають значну частину реального життя або й зовсім підміняють його, стаючи рівними зі справжньою, об'єктивною реальністю. Таким чином, відбувається поступова заміна «реальної» реальності віртуальної, несправжньою, надуманою. Саме тому уся країна говорить про томос та мову, коли так потрібно говорити про корупцію, бідність та війну.

Що можна протиставити настільки грубій, але при цьому так ефективно діючій технології? Перш за все, своє знання. Знання про те, що існують безліч різних реальностей, в той час як нам підсовують лише одну з них — стару, побудовану на концептах минулого і навіть позаминулого століть. Моноетнічність, соборність, єдина мова, єдина віра, лише одне «єдино вірне» розуміння і трактування історії, централізована держава із чіткою вертикаллю etc — всі ці ідеї багато в чому не актуальні як для України, так і для XXI століття в цілому. Не можна жити в полоні смислів і поглядів столітньої давності і тим більше не можна будувати країну майбутнього відповідно до них.

Та соціальна реальність, та ціннісно-культурна парадигма, в якій сьогодні знаходиться українська держава — це є лише результат технології, штучно створений конструкт. Це означає, що йому були, є і будуть альтернативи, як би не заявляв президент про тотальну безальтернативність обраного курсу. Завжди є інші шляхи і інші напрямки, завжди є простір для маневру і для діалогу, завжди є запит на альтернативну точку зору. Якщо всього цього немає або є, але все менше і менше — значить, з державою і суспільством щось не так. Необхідно генерувати нові смисли, задавати новий порядок денний — тим більше що сьогодні існують чимало реальних, а не надуманих проблем, які вже зараз прямо загрожують існуванню української держави та її соціальної моделі.

Боротьба за порядок денний є однією з найважливіших віх у сьогоднішній політичної конкуренції. Всім тим силам, які називають себе опозиційними, необхідно в форсованому режимі виробляти нові ідеї і нові посили, які мають знаходити відгук у суспільстві. В іншому випадку про їхню перемогу не може бути й мови. А якщо врахувати той факт, що в поточній ситуації нічого навіть не треба вигадувати, адже проблеми, про які потрібно сурмити, лежать на поверхні, стає дуже незрозумілим і навіть підозрілим, чому конкуренти нинішньої влади в основній своїй масі практично не борються за власний порядок денний і навіть не намагаються зруйнувати створену владою віртуальну реальність. Навпаки, вони діють в заданих нею рамках, як би не виходячи за певний бар'єр і не наважуючись розсунути смисловий «фронтир» української політики. Деякі «опозиційні» сили пішли ще далі, перейнявши ряд тез влади і включивши їх в свою передвиборну програму. Ці кроки і дії говорять або про тотальне нерозуміння ситуації, що склалася, або — що ще страшніше — про небажання якось її міняти. В такому випадку чи мають право ці сили називати себе опозицією?…

Катастрофічна ситуація з демографією в силу міграції і депопуляції, абсолютно неефективна економіка, провальна зовнішня і внутрішня політика, повна залежність від іноземних кредиторів, небезпечне геополітичне становище, виснажлива, непотрібна країні війна, повальна корупція як фундамент соціальних відносин і архаїзація всього і вся замість модернізації — ось ті чинники, які не залишають державі шансу на виживання. Саме це, а не мову, націю і церкву, сьогодні потрібно обговорювати. Тільки з оновленим, здоровим, вільним від ідеології та гуманітарних питань порядком денним Україна отримає свій — можливо, останній! — шанс зберегтися і вижити в новому світі, що стрімко змінюється.